Село Більськ

Більськ – село ,  входить  до  складу   Блажівської   сільської  ради .

 Розташоване  за  34  км  від  районного  центру .  Найближча   залізнична  станція – Рокитне  ,  за

34  км .

Площа  населеного  пункту  –  358,1  га .

Населення –  767  осіб .

Кількість  дворів –  204 шт.

День  села – 5 серпня , свято Почаївської  ікони  Божої  Матері .

Село  засноване   в 1906 році .

    До  тридцятих  років  села  під  назвою  Більськ  зовсім  не  існувало.  Навколо  цієї  місцевості   і  на  території  теперішнього  села  було  декілька  хуторів.  Лише в  1933   році  жителі  навколишніх  хуторів  почали  зводити  житлові  будинки  на  території  села ( причини такого  переміщення  невідомі  ,  але  за  переказами  місцевого  населення  відомо  ,  що  саме  озеро  приваблювало  їх ). Свою  назву   село  Більськ   одержало  в  спадщину  від  озера , яке   мало  дуже  чисту  ,  прозору  водну  поверхню  ,  яку   місцеві  жителі  називали   білою ,  звідки  і  пішла  назва  – Більськ .

    Перша  чотирьох класна  школа  була  заснована  в  1936  році ,  в  однокімнатній  хаті  місцевого  жителя  Пацюкевича  Василя  Парфеновича .  Навчання  проходило  польською  мовою  ,  одним  вчителем .  І  тільки  в 1939  році –початкова  школа з  українською  мовою  навчання ,  на  дві  зміни . Перший  вчитель  був  Кравченя  Микола  Михайлович .

 З  червня     по  вересень  1941  року  село  було  окуповане  німцями .  Під  час  війни  загинуло  15 більських односельців.  Школа  під  час  Великої  Вітчизняної  війни  не  працювала .  І  лише   в  1945  році  в   селі  знову   запрацювала  школа ,  в  якій   вчителювала  Ткаченко  Дарія  Григорівна .

 В 1961 році  – була  побудована восьмирічна   школа   ,  на  вісім  навчальних   класів   з  учительською  кімнатою .

  В 1992  рік – розпочато  будівництво  нової школи . В  1995  урочисте  відкриття  двоповерхового  навчально-виховного  комплексу ,  в  якому  функціонують  одночасно  Більська ЗОШ  І-ІІІ ст. на 120 учнів ,   та  дитячий  садок “Веселка” на  45 дітей .

 При  Більському  клубі  працюють  два  аматорські  фольклорні колективи  “Перевесло”  та  дитячий  колектив “Колосочок”.

   Окрасою  села  Більськ  є  велике  мальовниче  озеро  за такою ж  назвою .

  Одна  з  цих  незвичайних  легенд  мовить  про  таке  ,  буцімто  на  тому  місці  ,  де  тепер озеро ,  було  у  сиву  давнину  невелике  поселення . Люди  з  того    села  вели   спокійний , осілий  спосіб життя , користуючись  дарами  лісу,  обробляючи  землю . Так   сталося  так ,  що  за  повсякденними  клопотами  ,  турботами  про  те ,  щоб  був  хліб  на  столі ,  забули  вони  про  духовне  ,  перестали   цінувати  такі  відвічні  цінності   як  любов ,  доброта ,  справедливість .

     Одного  разу  прийшов  до  цього  села  старець  і  попросився  на  нічліг ,  але  черстві  серцем  господарі  зачинили  перед  немічним  старим  чоловіком  двері . Змилосердилася  над  ним  лише  бідна   вдова :  впустила  до  хати,  нагодувала  ,  чим  мала . А  вранці  дідок  сказав жінці  ,  щоб  вона  забирала  дитину  і  йшла  якомога  далі   від  цього  місця .  І  в  жодному  випадку  не  озирайся  ,  які  крики  та  плач  не  чула  ,  не  зважай  на  них ,  – наказав  старець  ,  а  потому  пішов   на  майдан  біля  церкви  ,  встромив  свій  ціпок  у  землю   і  зник .

     Діти  ,   котрі   бігали  поруч  ,  запримітивши  нову  річ  ,   схотіли   ,  звичайно  ж  ,  роздивитися  її   і  висмикнули   палицю  із  землі .  Щойно  вони  це  зробили  .  як із  того  місця  вирвався  небувалої  сили  струмінь води . Зрозумівши  ,  що  накоїли  лихо  , люди  намагалися  якось  зарадити  цьому .  Та  марно . Вода  прибувала  і  прибувала …

Люди  бігали  ,  безпорадно  плачучи   і  волаючи  про  допомогу ,  розпачливі  зойки  розносилися  далеко  за  селом .  Почувши  їх  ,  добросердна  вдова  забула   про  наказ  старця   й  озирнулася . Тієї   ж  миті  жінка  та  її  дитина  перетворилася  на  камінь . Лісову  тишу  розрізали  крики  приречених . На  місці  поселення  утворилося  озеро, глибоке ,  з  замуленим  дном  та  заболоченими  берегами. А  той  камінь   із  легенди  ,  кажуть  біль чани  ,  й  тепер  можна  побачити  у  болоті  ,  неподалік  нього . Мешканці  села  так  і  називають  те  урочище  –  “Камінь”. Від  всього  цього  залишилася  тільки  назва ,  як  зойк ,  як  біль  минулого –  Більське  озеро .  Навколо  озера  розташувалося   село  Більськ .

          Незвичайні  історії  більчани  розповідають  не  лише  про  озеро  ,  а  й  про  різноманітні   урочища   навколо  цієї  водойми .

   Згадуючи , приміром ,  урочище   “Синя  Трава”  ,  яке  нині  являє   собою  болітце   між   двома   пагорбами  ,   а колись  було  невеликим   ставом  ,  розповідають  ,  що  у  війну  фашисти   згубили   там  молоду   дівчину  і  парубка  .  Кажуть ,  що  вода   довго  не  хотіла  забирати  молодих  життів ,  і  юна  пара ,  не потопаючи  ,  кружляла   на  її  поверхні ,  немов  на  землі .  Коли ж  ставок  врешті  поглинув  їх ,  посеред   нього  з’явилося  дві великі  купини  з  незвичайною  синьою  травою . Тепер  ставок  затягнувся   мохом  ,  але  й   досі  по  ньому  не  ступала   ще  людська  нога ,  адже  це  місце  всмоктує  в  себе  все  ,  що  тут  з’являється . І  досі  синя  трава  колишеться  і  шепоче  на  вітрі  ,  який  “прилітає”  порозмовляти  з   нею .

Поділитися в соц. мережах

Share to Facebook
Share to Odnoklassniki